Сьогодні, 5 травня, всі православні відзначають Воскресіння Господнє. Кожен його святкує по-своєму. Хтось весь день приділяє духовності, а хтось святкує з багатьма обрядами. Як святкують Великдень та Світлий тиждень на Гуцульщині читайте у матеріалі.
Повідомляє Інформатор
Для гуцулів, як і для більшості віруючих Великдень має особливе значення. Він знаменує початок життя та успіху в усіх сферах діяльності.
Однією з найпоширеніших традицій гуцулів на Великдень – “Скотарська магія” з нею пов’язана низка звичаїв, яка спрямована на основне багатство гуцулів – худобу.
Після повернення з церкви освячену паску господар у стайні тричі прикладав до хребта тварини, бажаючи гарного приплоду. Іноді пекли і освячували спеціальну “худоб’ячу паску”. Її кришили (дрібнили) у цебрик, посипали сіллю і давали худобі.
Також пасічники постукували цебриком зі свяченим до вуликів, звертаючись до бджолиної матки з проханням, щоби було багато роїв, меду, воску та щоби рої не втікали.
У деяких селах Гуцульщини починали їсти свячене від хрону (з буряком), “щоб люди та худоба були такі сильні та гострі, як хрін”. Перед виходом до церкви господиня заганяла усіх курей до темного приміщення “аби не бачили світла у цей день, бо інакше їх літом виловить половик (яструб).
Корові від наврочення до хвоста причіпляли шнурок, яким на свята перев’язували у хаті жердку для одягу і стіл від наврочення домашнім. Відома на Гуцульщині є прикмета, що миша, коли з’їсть свяченого, то у неї виростуть крила і вона стане лиликом (кажаном).
У гуцулів є ще один цікавий звичай, точніше своєрідний “культ гостинності”. Основною вимогою цього культу було: прихистити перехожого, нагодувати гостя, переночувати подорожнього. Схожі звичаї побутували всюди: на Кавказі, Балканах, навіть, серед китайців Сибіру, хоча там він носив чисто прагматичний характер.
Так, після посвячення паски існував гарний звичай обдаровуванням бідніших свяченим. Часом для цього спеціально готували окремий кошик, а роздаючи , примовляли фразу: “Прийміть за душу”… (Марічки, Василя і т. п.) і при тому цілуються.
На Великдень було заведено прощати взаємні образи та гріхи. Відомо,що молодь не брала участі у процедурі обдаровування, молоді люди стояли осторонь. Вважалося неетичним брати, чи подавати дарування, поки не заробляєш самостійно на свій хліб.
Після великоднього снідання сусіди сходяться до одної ґражди, де вже спільно забавляються до пізньої ночі. Котрі живуть недалеко від церкви, сходяться на цвинтарі, де також взаємно частуються.
Крім “традиційних звичаїв” на Великдень гуцули проводили різні забави біля церкви іноді до пізньої ночі тривають забави молоді. Участь у таких забавах брали переважно хлопці: ігри носили змагальницький, іноді достатньо екстремальний характер і можна було дуже легко отримати серйозну травму.
Великодний понеділок на Гуцульщині називали “волочівний” хати, легінь мусив стрілити з пістоля, а лише потім йти в хату. Там його вітали, а часом і гостили. У цей момент була можливість приглянутися достаткові у даній хаті, що мало вплив на пізніше сватання.
Проводжаючи легіня, дівчина дарувала власноручно мальовану писанку. Іноді за писанку відбувалася імітація боротьби.
Звичаю такого обливання, як, наприклад, у поляків (ṡmigus-dyngus) в гуцулів майже не спостерігалося. Хіба-що за відмову дати писанку легінь міг бризнути на дівчину жменею води. У місті хлопці користувалися одеколоном.
У Провідну неділю в деяких селах відбувалися “грібки” – люди збиралися на цвинтарі, приносили з собою харчі, які розкладали на могилі, накритій скатертиною. Спочатку всі пили по ковтку молока із одного горнятка (чашки). Після молитви при запалених свічках, вгощалися принесеним, роздавали присутнім “подавники”. Цей звичай, що так нагадує стародавню слов’янську тризну, засвідчував пам’ять і пошану до померлих родичів.
Також на Гуцульщині довгий час зберігався надзвичайно цікавий звичай святкувати “рахманський (брахманський?) великдень”.
Про нього згадували під час випікання паски у Великодню середу. Перед всадженням до печі паску зверху мазали одним збитим яйцем, а шкаралупу з нього господиня вкидала до потоку.
За чотири тижні шкаралупа допливе до рахманів, що живуть десь далеко на Сході в монастирі й ведуть побожне життя. Там шкаралупа стане яйцем і рахмани, дізнавшись, що настав Великдень діляться тим яйцем між собою.
Гуцули вважали рахманів правдивими, чесними, відданими українцями (Русинами), які відмолюють гріхи людські.
На “рахманський великдень” до церкви не йшли, але утримувалися від всякої хатньої роботи, крім необхідної. Самий прикметник «рахманний» у відношенні до людини означав вищий ступінь оцінки особистості. Вважаємо, що припущення про індоарійські корені цього екзотичного вірування не буде занадто сміливим.
Побачити як освячували кошики на Гуцульщині можна за посиланням.
Інформатор бажає вам смачної паски. Христос Воскрес!
Читайте також: Європейські символи в українському Великодні: де наше, а де чуже
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
