На свята є бажання відвідати рідних, відпочити та цікаво провести час. Один з таких варіантів — це перегляд фільм, а тим паче українських. Пропонуємо перелік від Інформатора.
Повідомляє Інформатор.
“Сторожова застава”
Стрічка режисера Юрія Ковальова побачила світ у 2017 році. Вона розповідає, про шестикласника Вітька з 21 століття потрапляє в минуле через часовий портал. Опиняється у 1120 році на території Київської Русі. Знайомиться з давньоукраїнськими богатирями Ільком, Добринею та Олешком, які керують обороною прикордонного міста-фортеці Римів. Один із них приймає школяра за свого зниклого племінника. Хлопець вчиться стріляти з лука, битися мечем, їздити верхи. Згодом він допомагає захищати сторожову заставу від нападів кочовників-загарбників зі сходу – половців. Там же зустрічає своє перше кохання – онуку старійшини Оленку.
Пригодницьке фентезі за романом Володимира Рутківського зібрало 19 млн грн і входить у топ-20 найкасовіших українських фільмів. Стрічка здобула гран-прі Міжнародного фестивалю дитячого кіно “Чілдрен Кінофест”. Одну з головних ролей зіграв Роман Луцький.
“Тіні забутих предків”
Стрічка легендарного Сергія Параджанова, створена у 1965 році. Вона показує гуцульщину, побут та буденність.
Десятки років ворогують два давніх гуцульських сімейних клани. Але серед озлобленості й помсти зароджується чиста і світла любов молодих паростків цих великих родин — Івана та Марічки. Багато випробувань доведеться подолати коханим, перш ніж поєднаються їхні серця… Така собі масштабна варіація прочитання історії Ромео та Джульєтти (за твором Михайла Коцюбинського), тільки з поправками на українську ментальність, принесла режисеру Сергію Параджанову світову популярність.
“Камінний хрест”
Стрічка 1968 режисера Леоніда Осика.
Екранізація двох новел Василя Стефаника, класика української літератури. Трагічна доля селянина Івана Дідуха, який в пошуках легкого хліба та кращої долі вирішує перетягнути родину в Канаду. Дуже цікаве поєднання виключної галицької поетичності, пейзажності та традиційних вірувань із новішою, “осучасненою” мораллю. Уся трагедія Дідуха в тому, що він ніби вириває себе з корінням із “чорнозему” — громади. І далі має сам нести “свій хрест” та відповідати за власні вчинки — один проти цього ворожого світу. Фільм на межі італійського неореалізму, занадто психологічний, аби вважатися просто “поетичним кіно”. Актуальний досі.
“Поводир”
Стрічка 2013 року, режисера Олеся Саніна.
Події фільму відбуваються в радянській Україні, у 30-х роках XX ст. Страшні часи — період колективізації та Голодомору. У центрі сюжету опиняється Пітер – син американського інженера, до рук якого в Харкові випадково потрапили секретні документи з інформацією щодо майбутніх репресій та масового вилучення продуктів.
Пітер виявився випадковим свідком вбивства батька та знаходить серед особистих речей ті самі документи, через що змушений рятуватися від переслідувачів. Йому дивом вдається втекти завдяки сліпому кобзареві Івану Кочерзі. Хлопчик пристає до музиканта і стає його поводирем, поки на них полюють спецслужби. Проте головне задання мудреця — не тільки допомогти малому вижити, але й зробити все, щоб після пережитого він не озлобився на весь світ.
“Атлантида”
Стрічка побачила світ у 2020 від режисера Валентина Васяновича.
“Атлантида” ще до виходу в прокат стала головним вітчизняним фільмом останніх років. На той момент за нею вже був чималий перелік досягнень: перемога у програмі “Горизонти” Венеційського кінофестивалю, премія “Фільм року” від Національної премії кінокритиків України, нагороди на кінофестивалях по всьому світу та висунення на “Оскар”.
І коли фільм таки вийшов на великі екрани, то став жахливим нагадуванням про війну, яка вже багато років триває на сході України – та пам’яттю про наслідки та складнощі, які на нас чекають після закінчення війни. Події “Атлантиди” розгортаються в недалекому майбутньому – у 2025 році, через рік після закінчення війни. Індустріальний Донбас став непридатним для проживання, місцевість сильно спустошена, зміни – незворотні.
Режисер сповнює постапокаліптичну пустелю атмосферою антиутопії, де головний герой, який страждає від посттравматичного синдрому, не може впоратися з мирним життям та постійно готується до чергового бою.
“Мої думки тихі”
Над стрічкою працював Антоніо Лукіч.
Вадим є звукорежисером. Точніше, він записує різні звуки для комп’ютерних ігор: від кашлю старого діда до звуків українських тварин (за останнє компанія ще й готова щедро заплатити та організувати переїзд до Канади). Так в житті хлопця з’являється нова мрія, але що на це скаже мама, яка працює таксистом в Ужгороді – вона щиро радіє за успіхи сина, проте боїться відпускати його так далеко (від себе). Адже “з тобою в Києві і з тобою в Канаді – це дві різні речі”.
І поки інші українські фільми з незвички намагаються розмовляти про щось непомірно високе та філософське, “Мої думки тихі” говорить про найважливіше — сім’ю, мрії, банальний людський оптимізм. Сімейна трагікомедія та чудовий творчий дебют Антоніо Лукіча (також – шоуранера серіалу “Секс, інста та ЗНО”), блискуча акторська гра дуету Лідаговський-Вітовська і гідна планка якості для кінематографістів України. Фільм, який важко не порадити друзям, знайомим чи колегам.
Головне фото — згенероване ШІ
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
