Єдність українок з усього світу втілив у життя світовий жіночий конгрес, що тривав у Станіславові з 23 по 27 червня 1934 року. Сюди з’їхалися сотні учасниць. Вдень вони обговорювали важливі суспільні теми, ввечері — поринали в мистецтво, чайні розмови та театралізовані дійства.
Про це повідомляє “Локальна історія”, передає Інформатор Івано-Франківськ.
Фемінізм як віра
“Вітаємо вас, українські жінки, з великим святом 50-ліття вашої організованости. Вітаємо вас, українські матері, що з кров’ю вливаєте в нове покоління почування любови, прив’язання та посвяти до свого народу і батьківщини. Вітаємо вас, українські громадянки, при важких зусиллях і праці над кращим теперішнім і майбутнім українського народу. Вітаємо вас, українські жінки, що з’їдетесь на своє велике свято перегляду сил та праці і намічування дальших напрямних збірної діяльности“.
Такими словами газета “Діло” вітала учасниць Першого світового конгресу українського жіноцтва на першій шпальті недільного випуску від 24 червня 1934 року. Дійство розпочалося у Станіславові.
Український жіночий конгрес у Станіславові, червень 1934 року
У 1921 році у Львові створили “Союз”. Він прагнув об’єднати українських жінок усього світу, окрім самоізольованого СРСР. Однак польська адміністрація дозволила діяльність лише на Галичині. У 1928 році організацію очолила Мілена Рудницька, публіцистка та посолка польського Сейму від партії УНДО.
“Наш фемінізм — це наша непохитна віра, що в творенні національної культури та в змаганнях Нації за її існування, волю і силу українська жінка має сповнити велику ролю“, — писала Мілена Рудницька.
Паризькі капелюхи та селянські хустки
Делегатки конгресу мали прибути до Станіславова ще у п’ятницю спеціальним поїздом зі Львова, квитки на який продавали за зниженими цінами. Проте в останній момент Варшава розпорядилася скасувати цей потяг. Причиною стали запрошення для закордонних гостей, надруковані англійською та французькою — замість офіційної польської мови. У підсумку до Станіславова вчасно дісталася лише половина учасниць — ті, хто був готовий заплатити повну вартість квитка. Решта прибувала вже наступного дня. Через це урочисте відкриття перенесли з 10:00 на 15:00, а зранку в архикатедральному соборі Воскресіння Христового відправили дві Служби Божі.
«Вже надовго перед 3-ю годиною вулицями Станіславова, що вели до салі “Сокола”, пливла хвиля святочно прибраного жіноцтва, — описує “Діло”. — Не тільки ці вулиці, але все місто мало святочний вигляд. Усе воно стояло під знаком українського жіночого свята». Яскраво виглядала й переповнена зала товариства “Сокіл”: “Поруч елєґантних дам у сукнях останньої моди — селянки у мальовничих народніх одягах, побіч париських капелюхів скромні, білі або колірові селянські хустки”.
Український жіночий конгрес у Станіславові, червень 1934 року
З вітальним словом до учасниць звернулася Євгенія Макарушка — саме вона стала ініціаторкою відродження й об’єднання жіночих організацій Галичини після війни. Згодом обрали президію конгресу, яку очолила Мілена Рудницька, та почесну президію під проводом Софії Русової. Після цього голова «Союзу» упродовж години виголошувала реферат «Українська дійсність і завдання жінки». У своєму виступі вона наголосила: конгрес відбувається у непростий час — Україна розділена між чотирма державами, а на радянських землях лютує штучно створений голод:
Гагілки на стадіоні
У неділю конгрес продовжило “Свято української селянки” на стадіоні Каси ощадности. Подію розпочала польова служба, яку провів єпископ-помічник Іван Лятишевський. Супроводом став спів хорів “Боян” і “Думка” під орудою Ярослава Барнича. Тоді перед гостями продефілювали 3 тисячі представниць жіночих гуртків в автентичних побутових строях.
Український жіночий конгрес у Станіславові, червень 1934 року
Щовечора учасниці конгресу мали розважальну програму, що відбувалася в залі “Сокола” й театрі імені Станіслава Монюшка. Там теж головними були жінки. В суботу на сцені виступали оперна співачка Марія Сокіл, віолончелістка Христина Колесса, піаністка Марія Вишницька. У неділю грали жіночі оркестри. У понеділок Театр імені Тобілевича показав виставу “Мазепа” в постановці Анни Совачевої.
Останнього дня конгресу — 27 червня — у залі “Сокола” зачитали підсумкову резолюцію. Там ішлося:
“Представниці українських жіночих орґанізацій вірні найвищому національному ідеалові та глибоко переконані в тому, що його здійснення можливе тільки при активній участи жіноцтва у національному житті”.
До слова, у Польщі «Союз українок» двічі опинявся під тимчасовою забороною. Попри це організація стрімко зростала: станом на 1939 рік до її лав входило близько 60 тисяч українок, об’єднаних у 82 філії та понад тисячу гуртків. Після Другої світової війни діяльність «Союзу» продовжилася вже в українській діаспорі, а у 1989 році організація знову відновила свою роботу в Україні — цього разу з центром у Києві.
Читайте також: Вона стояла біля витоків фемінізму у XIX столітті: історія прикарпатки Наталії Кобринської
Підписуйтесь, щоб частіше бачити наші новини.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
