ЖИТТЯ

Мальовничий Снятин: історичне місто з ХІІ століття

Опубліковано 02.08.2025

Продовжується наша мандрівка мальовничим Прикарпаттям. Сьогодні зупиняємось у Снятині.

Інформатор Івано-Франківськ розповідає історію ще одного чарівного куточка області.

Снятин – місто районного підпорядкування Івано-Франківської області, центр району та міської ради. Розташований на лівому березі р. Прут на висоті 273 м. над рівнем моря. Залізнична лінія Львів-Чернівці проходить за 5 км. на південь від міста.

Назву міста виводять по-різному. Існує гіпотеза, за якою топонім творять від слова сніт (снітарство) – “ремесло каретника-різьбяра”. Вірогідніше, що поселення назване ім’ям його власника воєводи Костантина Сірославовича, який відомий в літописі як Кснятин (у формі Коснята із суф. – ин). На Снятин назва могла змінитися під впливом слова “сніт”, яке для населення пізнішого часу було зрозумілішим.

Археологічні дослідження виявили значне число старожитностей:

городище Снятин І (ур. Цвинтар, східна частина міста) та поселення Снятин ІІ (центр міста) належить до часів Київської Русі;
поселення Снятин ІІІ (колишнє с. Микулинці, північно-західна околиця села) належить епосі раннього заліза (VII-V ст. до н.е.);
поселення Снятин IV (ур. Коло Тракторної Бригади, західна околиця) багатошарове: голіградська культура фракійського, римський час І-ІІІ ст., Київська Русь.

Місто відоме з 1158 року (у 1448р. воно отримало магдебурзьке право).

У другій половині XIV ст. Галицька земля була остаточно підкорена польськими феодалами. Місто перейшло під зверхність іноземних урядовців, а згодом стало власністю короля.

20 вересня 1485 року тут перебував Казимир IV Ягайлончик (1447-1492). Перебування монарха у місті ще більше посилило становище польських колоністів, остаточно зникли рештки руського права, погіршилось становище корінних мешканців.

Наприкінці 1456 року снятинці брали участь в антифеодальних виступах селян Північної Молдови, якими керував Лев. Національно-визвольний рух снятинських міщан сприяв тому, що повстанці Мухи, підійшовши до міста в 1490 році, заволоділи ним протягом дня, незважаючи на велику військову залогу. У 1641-1648 рр. жителі Снятина знову піднімалися проти своїх гнобителів.

Снятин вабив до себе вірмен, які на початку XVIІ ст. поклали тут початок своїй колонії. У 1628 р. вони отримали право на самоврядування, що ще більше сприяло зростанню міста як важливого економічного осередку Речі Посполитої. У 1834 році на околицях Снятина виникла німецька колонія Августдорф.

В австро-угорський період своєї історії Снятин перетворюється у звичайне повітове містечко, яке однак, завжди було “осідком великого українського духу”.

У липні 1875 до міста в складі західноукраїнського театру “Руська Бесіда” приїхав Михайло Кропивницький. На вічі, яке відбулося у лютому 1892 року, виступали Іван Франко, Василь Стефаник, Михайло Павлик, Іван Сандуляк. В березні 1881 року, священик о. Теофіл Кобринський заснував міську читальню, яку в 1893 році було реорганізовано в читальню “Просвіти”.

В лавах Українських січових стрільців воювало 14 жителів міста. Легендарним ватажком усусусів став снятинчанин Сень Горук, герой Лисонської битви (1916), член Української Бойової Управи, член військового комітету, який підготував виступ українців 1-го листопада 1918 року, забезпечивши проголошення незалежної Західно-Української Республіки (ЗУНР). Боротьбу за молоду Українську державу в складі Української Галицької армії вело 36 вихідців повітового центру.

Снятин дав Україні і Василя Андрусяка (псевдо “Грегіт”, “Різун”), полковника, командира тактичного відтинку УПА “Чорний ліс” (Захід), нагородженого за відвагу в боротьбі з окупантами Золотим Хрестом першої кляси.

У місті народився всесвітньовідомий художник-графік Василь Касіян, лауреат Шевченківської премії.

Сучасний Снятин – місто суцільної реконструкції і новобудов. Відкрито три сучасних АЗС з повним комплексом обслуговування, дві сучасні станції технічного обслуговування автомобілів, працює 72 крамниці, 5 ресторанів, 18 кафе, 2 їдальні швидкого обслуговування. Стало до ладу підприємство із випуску металодахівки. Хліб випікають 5 приватних пекарень. У місті є Алея Героїв, де кожен може вшанувати памʼять тих, хто віддав життя за волю і незалежність України.