Паліативна допомога як медичний напрям існує в Україні із кінця 90-х років. У нашій області перший госпіс відкрили двадцять п’ять років тому. Це був другий заклад такого типу в нашій державі.
Інформатор поспілкувався із директоркою Івано-Франківського обласного клінічного паліативного центру Іриною Слугоцькою про те, як функціонує паліативна медицина сьогодні.
Паліативна допомога – окремий пласт загальної медицини. Її основна функція – створити для пацієнта максимально комфортні, близькі до домашніх умови, щоби полегшити його страждання. Суть лікування – передусім усунути больовий синдром, також лікують симптоматично. Комплекс допомоги включає й психологічний, духовний, соціальний аспект, і взаємодію з рідними пацієнта.
Ще чотири роки тому, в 2019 році, потребу в паліативній допомозі в Івано-Франківській області вдавалось задовольнити лише на 15 відсотків, адже існувало всього кілька медзакладів, які б могли надавати такі послуги. Окрім обласного госпісу, у Франківську була окрема лікарня у Ланчині й відділення у Яблуневі. Сьогодні ж показник виріс до 35 відсотків. Чи не основна причина – медична реформа, відповідно якої фінансування медзакладу залежить від пакетів послуг, які той може надавати. Так, тепер відділення паліативної допомоги є в багатьох лікарнях області, хоча не у всіх вони фукнціонують повноцінно. В деяких випадках медзаклад може виділити всього кілька ліжок.
Проте ситуація сьогодні значно краща, ніж кілька років тому. Завдяки реформі й появі відділень паліативної допомоги в інших закладах в області вдалось утворити мережу. До прикладу, працівники обласного госпісу, який є основним організаційним центром, за потреби консультують і допомагають колегам, а якщо в одному закладі немає можливості прийняти нового пацієнта, то місце знайдуть в іншому.
Наразі одним із завдань центру є визначити потребу в допомозі. Приблизну кількість необхідних ліжкомісць вираховують за смертністю а області. На даний час на Франківщині існує 30 закладів, які надають паліативну допомогу: 21 стаціонарне відділення й 18 мобільних служб.
За словами пані Ірини, важливо, аби про паліативну допомогу знала громада й влада, адже лише з їхньою підтримкою можна надавати необхідні послуги якісно. У госпісах Західної Європи фінансування зазвичай 50/50: половину коштів дає держава, іншу складають пожертви громади. “Це почесно – допомагати стражденним”, – каже пані Ірина й додає, що важливо розвивати в людях це розуміння.
На 14 Міжнародному конгресі у Мадриді звучала інформація про те, що до 2040 року потреба в паліативній допомозі зросте втричі. Таке зростання ми бачимо вже зараз, зокрема через міграцію й старіння населення. В Україні на це вплинула й повномасштабна війна.
У госпісі позмінно працюють медсестри й молодший медперсонал, адже догляд хворим потрібен цілодобово. Проте на понад 30 пацієнтів на один сестринський пост – величезне навантаження. Саме тому в центрі завжди раді волонтерам.
Зазвичай допомагають студенти медичного університету й коледжу, а також прихожани греко-католицької і євангелістської церков. Стати волонтером у госпісі може кожен охочий. Для цього потрібно сконтактуватися із закладом і запропонувати допомогу. Перед волонтерством треба буде пройти кілька підготовчих уроків, які стосуються філософії паліативної медицини й засад спілкування із хворими. Мати медичну освіту не потрібно, а робота знайдеться для кожного – це може бути як розмова з пацієнтом, читання для нього, так і праця на кухні чи в саду.
Для персоналу госпісу організовують прощі й походи в театр. Психологічна підтримка в такій роботі дуже важлива, адже в паліативній допомозі прощання із людиною, яке відходить – невід’ємна частина. Проте попри труднощі найбільша нагорода – вдячність пацієнтів, яка помітна навіть без слів, в очах.
Попри поширене уявлення про те, що медицина й релігія – сфери, які не перетинаються чи навіть суперечать одне одному, пані Ірина каже, що в паліативній допомозі вони дуже пов’язані. Так, у кожного лікаря буває момент певної моральної кризи, коли доводиться робити важливий і складний вибір у тій чи іншій ситуації. Бувають і прощання з пацієнтами. У таких випадках духовну підтримку і її важливість складно переоцінити.
Пацієнти, які опиняються тут, часто прагнуть примиритися з рідними, адже люди, як і ситуації, бувають дуже різні. З цим допомагає капелан госпісу, отець Ярослав Рохман. Він спілкується не лише з пацієнтом, а й із його родиною, підтримує їх у цей нелегкий час. За кордоном також поширена практика капеланської підтримки ще якийсь час після того як пацієнт помирає – рідні можуть приходити до закладу й говорити із отцями про свої переживання. В Україні такий супровід наразі не є популярним. У госпісі є капличка, де щотижня і на великі свята правлять Службу Божу. Ми відвідували госпіс у день Богоявлення, коли священники кроплять приміщення свяченою водою. Також капелан сповідає, причащає й мирує пацієнтів.
Для покращення паліативної медицини в Україні важлива підтримка влади. Зокрема, йдеться про розуміння важливості цього напряму і можливість для лікарів організовувати свою роботу згідно з рекомендаціями ВООЗ. Також необхідно комунікувати з благодійними фондами й бізнесом і, що не менш важливо, доносити значення паліативної допомоги до громади, говорити про неї і її потреби.
До теми: Мальви, балерини й ікона: у франківському Госпісі презентували картини й оновлену капличку.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
