Говорячи про Івано-Франківськ, слід згадати не тільки про красиву архітектуру, затишні вулички тощо, але й про пам’ятні місця. Там, де було вбито невинних людей – українців, євреїв, поховано суспільних, культурних діячів. Місця, які сплюндрувала радянська влада. Тож у недільній екскурсії містом ми пропонуємо вам відвідати пам’ятні місця Франківська.
Розповідає Інформатор.
Вирушаємо в екскурсію від центру Івано-Франківська. Тут, за готелем “Надія” та драмтеатром розташований Меморіальний сквер. Колись на цьому місці був цвинтар.
Кладовище започаткували у 1782 році. За віком воно старіше за Личаківське та Байкове. Тут спочили українці, поляки, вірмени, німці. Також тут були поховані вояки УСС і УГА, польські повстанці 1831 і 1863 років та легіонери, що воювали проти УГА в 1919, солдати червоної армії, які загинули під час окупаційного походу 1939 року. Надгробні композиції створили відомі скульптори – Шімзер, Евтельє, Марконі, Дикас, Марковський, Бембнович, Антоняк, Зорій.
Приблизно навпроти теперішнього пам’ятника Франку побудували німецьку кірху. Совіти її знищили (підірвали) у 1971 році.
Давня світлина – з книги “Івано-Франківськ на давній поштівці” 2011 року.
З 1955 року на цвинтарі ховати перестали, однак у 1968 році влада дозволила проводити поховання – причому на місці могил січових стрільців. У 1970-х роках цвинтар почали нищити вандали, вони розбивали гробниці, розкидали кістки. Влада, звісно, мовчала. У 1980 році прийняли рішення ліквідувати кладовище.
“Могили нищили бульдозерами… За кілька годин цвинтар перетворився у звалище уламків скульптурних надгробків. Пам’ятаю, як старенька пані просила бульдозериста залишити могилу свого чоловіка… Але п’яний водій, сміючись, через кілька хвилин зруйнував надгробник…Згодом цвинтарну площу було озеленено”, – згадував історик Володимир Грабовецький.
За проєктом мали залишити 26 могил відомих діячів, однак 15 з них таки знесли. Зокрема, знищили могили культурної діячки, збирачки фольклору Бурачинської, народної вчительки, другого кохання І. Франка Дзвонковської, письменника й педагога Левицького (1839-1903), громадсько-політичного діяча, адвоката Мандичевського, педагога, учасника боїв за незалежність 1918-19 рр., в останні роки життя директора школи Мацьківа, педагога, першого директора української гімназії в місті Сабата. До слова, нову надгробну плиту на могилі Дзвонковської встановили у 2006 році.
У 1990 році відновили 100 символічних могил стрільців УГА. У 2002 році місце реконструювали й створили Меморіальний сквер. У 2014 році в Меморіальному сквері поховали Героя Небесної Сотні Романа Гурика, а згодом тут спочили й Герої АТО.
Від Меморіального скверу рухаймося до на вулицю Страчених. Тут знаходиться памʼятник страченим патріотам. Його встановили у 2003 році. Ним увічнюють памʼять про 27 членів ОУН, яких на цьому місці в 1943 розстріляли фашисти. Автори – скульптор Довбенюк, архітектори Козак і Кос.
Пам’ятник виготовлений із бронзи, він стилізовано відтворює момент страти. Поблизу вмонтовані три металеві таблиці, де накладними буквами подані прізвища розстріляних, а на середній – напис: “17 листопада 1943 року на цьому місці німецькими загарбниками були розстріляні 27 патріотів, членів ОУН Станіславської області”.
Ось про що пишуть історики. 14 листопада 1943 до українського театру імені Івана Франка (зараз тут філармонія) зайшли гестапівці й провели обшук. На сцені грали премʼєру Барнича “Шаріка”. Шеф гестапо Брандт з пістолетом у руці вийшов на сцену і через перекладача наказав усім залишатися на місцях. Жінкам і дітям дозволили йти додому, а чоловіків затримали. Поміж крісел знайшли гранату і два пістолети. Близько 80 осіб відправили у вʼязницю. 17 листопада 1943 в театрі почався публічний суд над заарештованими. Підсудних звинуватили в належності до ОУН. 32 людини було засуджено до смертної кари, трьох звільнено. У той же день 27 приречених стратили біля синагоги. Гестапівці по черзі привʼязували їх до десяти стовпів і розстрілювали з гвинтівок. Засуджені трималися гідно і під час розстрілу вигукували: “Слава Україні!”, “Гинем за Україну!”, “Помстіть за нас!”.
Музей мистецтв Прикарпаття наша наступна локація. Він знаходиться на площі Шептицького. Найдавніша споруда Івано-Франківська. Збудований під титулом Непорочного Зачаття Діви Марії на місці деревʼяного храму. Вважають, що костьол споруджували під керівництвом військових інженерів Корассіні, а пізніше Беное. Першу велику розбудову провели в 1737 році.
Споруда цегляна, в стилі бароко з ренесансовими елементами, базиліканського типу. Фасад завершений бароковим фронтоном і фланкований двома симетрично розташованими вежами.
Як писав історик Михайло Головатий, під костьолом три крипти – центральна і дві бічних. У бічних знайшли давні поховання священнослужителів і ченців-єзуїтів. Центральна була усипальницею магнатів Потоцьких. У крипті в мармурових і камʼяних трунах були поховані сім представників цієї фамілії, зокрема, Станіслав Потоцький, старший син Андрія Потоцького. Його імʼям спочатку було назване місто. Також засновник міста Андрій Потоцький, його дружина та молодший син Юзеф. Вікторія Потоцька, дружина Юзефа, була похована у підземеллях їхнього костьолу. Останки перенесені в крипту 1886 через перетворення костьолу єзуїтів у греко-католицький собор. При перетворенні костьолу в геологічний музей інституту нафти і газу 1966 зникли три саркофаги й усі останки похованих.
До теми: Музей мистецтв Прикарпаття | Історія костьолу, який “комунізували”.
У 1980 році радянська влада сюди помістила художній музей. Наразі тут поховали багато експонатів – через війну.
Біля музею знаходиться дзвіниця. Будівлю звели у 1774 році, відбудували у 2001 році – у радянські часи її зруйнували.
Далі прямуємо на вулиці Бельведерську. На місці входу в колишнє Станіславське гето тут встановили стенд.
Гето існувало від 1941 до 1943 року й займало майже третину міста: між сьогоднішніми вулицями Галицькою, Пилипа Орлика, Короля Данила й річкою Бистрицею Солотвинською. Воно було найбільшим на Прикарпатті.
Ось його межі, фото взято з книги “Щоденник зі Станіслава” Юліуша Фоєрмана.
Йдемо вниз вулицею Бельведерською і повертаємо на Південний бульвар, а звідти – до озера. Повертаємо у провулок біля новобудов. Далі ліворуч буде провулок Матросової йдемо ним. До єврейського кладовища повертаємо праворуч.
На території кладовища був нацистський табір смерті, де німці проводили масові розстріли євреїв. Перша й найбільш масова страта відбулась 12 жовтня 1941 р., коли єврейські громади відзначають Гошанна Раба, Новий рік. Тоді, за різними даними, загинуло від шести до дванадцяти тисяч людей. Розстріл того дня тривав п’ять годин. Опісля страти повторювались, але вже не в таких масштабах.
Найдавніші могили на цвинтарі датуються 1926 роком. Колись тут була синагога й мур довкола.
Під час огляду цвинтаря у листопаді 1944 року знайшли 458 могил. 32 з них були груповими, заповненими тілами й попелом. Кладовище остаточно закрили в 1967 році.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
