12 квітня натовп містян збирається перед магістратом, який знаходиться на верхніх поверхах у кам’яниці Яна Галавая на розі Галицької та Лангенау (Гузара). Люди заповнюють радну залу. Бургомістр Ян Щуровський та синдик (міський адвокат) Анатолій Яноха зачитують губерніальний рескрипт із вимогою розпустити гвардію. Виникає супротив, але скоро закінчується. Гвардію роззброюють.
Інформатор досліджує історію міста опираючись на книгу “Життєпис Івано-Франківська”, автори – Роман Дід, Володимир Устинський
У 1848-1849 роках країнами Європи прокотилась хвиля революцій. Пізніше історики назвуть цей період “Весною народів”.
Десь усе завершилось багатотисячними демонстраціями, а десь – запеклими вуличними боями та громадянськими війнами. У Станиславові теж було весело.
13 березня 1848 року велетенський натовп вийшов на площі Відня з вимогою відставки канцлера Меттерніха, який 30 років обіймав цю посаду. Переляканий імператор задовільнив вимогу. Мало того, за кілька днів з’явився указ про скасування цензури, свободу друку та скликання народної міліції. Останню ще називали національною гвардією і вона мала захистити надбання революції. Умови формування вказали доволі туманно – на засадах освіченості та майнового стану.
У Станиславові новина про вольності викликала справжній ажіотаж. Майбутній бургомістр, а тоді молодий адвокат Ігнацій Камінський згадує:
“Після звістки про революцію в березневі дні у Відні цілий Станиславів, неначе квітами, вкривався білими бантами – символами згоди і братерства. Поляки, русини, євреї – усі, хто тільки жив і мав відчуття, що надходить нова ера свободи, всі, за винятком осіб, наближених до уряду, пов’язали білі банти. Про душевне піднесення свідчили й обличчя, що променіли радістю. Замість “пан, пані” всюди звучало “громадянин, громадянко”, інших титулів не було, всіх зрівняла свобода”.
Гвардійці мали однострій з полотняних кітелів і штанів, на головах носили сині конфедератки з амарантовими (червоно-рожевими) випусками. Паралельно створили ще роту гімназистів, яким зброї не давали, але залучали до муштри.
Окружний староста Фестенбург створенню гвардії не противився і скоро дозволив гвардійцям заступати у нічні патрулі разом з регулярним військом. Та кадрові військові ополченців не любили. Останні зробили собі тимчасову дерев’яну стражницю (вартове приміщення) біля військової гауптвахти (тепер Галицька, 7а). Згодом, звідти стали зникати карабіни й барабани. Виявляється, гвардійцям швидко набридало стояти на варті, тож вони йшли всередину пити чай та грати у карти, а зброю клали біля входу до стражниці. Солдати з сусідньої гауптвахти підбирали залишені без догляду карабіни та кидали їх у глибоку суху криницю, що стояла на місці теперішнього головного корпусу медуніверситету.
Насправді ота гвардія нікого ні від кого не захищала, але й нікому не загрожувала. Втім, губернатору Галичини графу Стадіону вона добряче муляла очі. Він скористався абзацем у цісарському маніфесті, згідно з яким роз’яснення щодо формування національних гвардій мав надати конституційний Сейм, а той має зібратись лише 26 червня. Тому губернатор вважав скликання народної міліції незаконним і видав циркуляр про її скасування.
До Станиславова прибув львівський губерніальний радник граф Леон Тун, який мав розігнати гвардію. Він замешкав на третьому поверсі староства, тобто у теперішньому морфологічному корпусі медуніверситету.
Звістка про те, що гвардію хочуть ліквідувати, а зброю забрати, швидко облетіла місто. 12 квітня 1848 року натовп містян зібрався перед магістратом, який займав кілька кімнат у великій кам’яниці Гелавая, що на розі Галицької та Новгородської. Юрби людей заполонили радну залу. Останніми зайшли бургомістр Щуровський та синдик (міський адвокат) Антоній Яноха. Вони зачитали губерніальний рескрипт із вимогою розпустити народну гвардію. Вирішили цьому не підкорятися, а відрядити депутацію до графа Туна з проханням зберегти формування.
Делегати вирушили до будинку староства, разом із ними туди подалися сотні містян. Незабаром відчинилися двері і на площу вибіг гвардієць Сондецький, що голосно закричав: “Нехай проллється кров, а гвардія мусить бути розпущена – це останні слова Туна”.
“Графа – у вікно”. Однієї фрази виявилось достатньо, аби електризувати натовп. Далі події розгорталися стрімко.
Втім, сучасники описують їх по-різному. Ігнацій Камінський подає феєричну картину, як містяни вриваються у будинок староства і біжать сходами на третій поверх. Там же розміщувалась гімназія, тож хтось із натовпу розчинив двері класів і вигукнув: «Ваших братів убивають!». Гімназисти вискочили до коридору і перемішались із натовпом.
Лунали крики: “Графа – у вікно! Хай пізнає в нас сальто-мортале!”. Бачачи, що справа пахне смаженим, староста Фестенбург заховав Туна у своїх покоях. Перед дверима з оголеними шаблями встали командир гвардії майор Жолубовський і адвокат Яноха, які намагалися стримувати юрбу.
Півгодини Яноха і Жолубовський своїми тілами прикривали графа, доки староста Фестенбург не пішов на хитрість і не крикнув. “Заспокойтесь, панове! Граф Тун сказав, що гвардію не розпустять і він передасть нашу петицію губернатору Стадіону”.
Настрій у натовпі кардинально змінився. Тепер усі волали: “Віват! Хай живе Тун!.
Зовсім інакше події висвітлює гімназист Шанковський. Під час лекції двері класу розчинились і два вусатих гвардійських офіцери вигукнули: “Діти, пішли з нами на третій поверх викинути у вікно Туна, який приїхав розпускати народну гвардію!”. Клас миттєво спорожнів.
На площі з тисячного натовпу не залишилось жодної душі. Військо бігло з казарм. Вулицею Тисменицькою скакали гусари. Гвардію миттєво роззброїли – опору ніхто не чинив.
13 квітня все завершилось. А 18-го до Станиславова надійшов наказ міністра внутрішніх справ, яким регламентувалось створення національної гвардії. Його видали ще 8 числа. Але поки він дійшов з Відня до Львова, поки його переклали на польську, станиславівської гвардії вже не існувало. І формувати її вдруге вже ні в кого не було натхнення.
Далі буде.
Всі події відбувалися на розі вулиць Галицької – Гузара. Ось власне будинок з якого хотіли викинути графа:
Стаття написана за матеріалами статті – Війна, гвардійці і “Графа – у вікно!”. Як пройшла весна народів у Станиславові Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
Довідка: вулицю Новгородську перейменували на вулицю Гузара рішенням Івано-Франківської міської ради ще в травні 2018 року. Тоді ж Любомиру Гузару присвоїли звання Почесного Громадянина міста.
До теми: Де в Івано-Франківську колись варили пиво | історія пам’яток в центрі міста
Христина П’ятнюк.
Залишайтеся на зв’язку! Ми у Facebook, Instagram, Telegram.
Надсилайте свої новини нам на пошту: informator.ivanofrankivsk@gmail.com
Телефонуйте за номером 096 989 60 87
