Сьогодні, 3 червня, 100 днів повномасштабного вторгнення росії. Життя всіх змінилося – хтось покинув рідну домівку, хтось пішов воювати на фронт, а хтось лишився там – на окупованих ворогом територіях. Факт залишається фактом – всіх торкнулася війна, ми стали іншими.
Інформатор розповідає, як змінилося життя франківців за 100 днів.
Як усе починалося
24 лютого Івано-Франківськ прокинувся рано – росіяни завдали ракетного удару по аеропорту. Хтось поспіхом почав збирати тривожну валізу, яку до сих пір не розпакував. Хтось став гуглити місця найближчих сховищ, а інші – публікувати фото і відео у соцмережах. Тут же стало зрозуміло – треба пояснювати, чому не слід робити останнього. Будьмо відверті, у повномасштабне вторгнення мало хто вірив.
На початку березня СБУ затримала чоловіка, який скерував ракетний удар на аеродром. Далі таких затримань буде більше по всій Україні.
Ракетні удари повторилися – 11 та 13 березня. Мер Руслан Марцінків звернувся до мешканців мікрорайону Опришівці, Крихівці, Чукалівка залишити свої помешкання і переїхати.
13-го числа тривога тривала майже 2,5 години, а через декілька хвилин влучили ракети. Але Франківськ вистояв.
З перших днів повномасштабної війни у військкомат міста утворилися черги. Хтось навіть жартував “Як служити то всі хворі, а як воювати – то всі здорові”. Багато франківців приєдналися до лав тероборони і франківський батальйон уже воює на фронті.
Війна і обмеження
З початком повномасштабного вторгнення було зрозуміло – нас чекають обмеження. Нагадуємо, воєнний стан запровадили 24 лютого.
Спершу комендантську годину ввели з 22:00 до 8:00 ранку. В цей час не можна перебувати в громадських місцях без спеціально виданих перепусток та посвідчень особи.
11 квітня її скоротили до 6 ранку. У період Великодніх свят не можна було перебувати на вулиці з 23:00 до 05:00.
10 травня комендантську годину знову скоротили – 23:00 до 05:00.
Комунальний транспорт у місті також зазнав змін. Так, на маршрути виїхало менше автобусів. Як пояснив мер Руслан Марцінків, багато комунального транспорту задіяна для військових потреб. Зараз через дефіцит пального змушені були скоротити кількість транспорту. Тарифи за проїзд поки що не підняли.
Франківськ – тил
За 100 днів війни Івано-Франківськ став потужним тилом. У місті працюють волонтерські рухи. Організовують ярмарки, концерти, активності на підтримку ЗСУ.
Основним девізом стало – працювати мають усі, хто може. Тільки так ми переможемо.
У Франківську створили благодійну організацію “Благодійний фонд “Моє місто Івано-Франківськ” для підтримки ЗСУ та ТрО. Станом на сьогодні на рахунки надійшло 5 741 128 гривень; 7 246 євро; 4 500 доларів; 5 300 польських злотих; 100 фунтів стерлінгів. Для українських військових вдалося закупити амуніцію та інші необхідні речі.
Запрацював координаційний центр #SaveUkraineNow, щоб забезпечити наших військових усім необхідним. За перший місяць роботи волонтери повністю укомплектували батальйон ЗСУ.
Для підприємців, що в умовах війни змушені перемістити свій бізнес на Прикарпаття, створили платформу Save Business Now. А Державна служба України з питань праці запускає нову інформаційну кампанію “Україна працює!”.
Франківськ зіткнувся ще з одним важливим питанням – переселенці. В область переїхали близько 143 тисяч людей. Найбільше – у Франківськ.
Оренда квартир одразу подорожчала. За словами голови Івано-Франківського обласного відділення Асоціації Фахівців з Нерухомості України Віктора Фурдіяки, ціни на оренду житла у Франківську зросли на 20-25 %. Серед орендодавців є такі, що необґрунтовано підвищили ціни.
«Стараємося пояснювати орендодавцям, аби вони здавали житло в межах ринкових цін. Економ і соціальне житло здають людям і безкоштовно, тільки за оплату комунальних послуг. Таких випадків дуже багато. Житло стану комфорт, комфорт плюс, преміум здається за гроші. Ціни на 20 % вищі, ніж було до війни», – каже Віктор Фурдіяка.
Щоправда, є мешканці, які здають квартири за вартістю, що була до війни. Проте це радше виняток, аніж правило.
Свято і війна
Гостро постало й інше питання – як можна розважатися, коли війна. Відповідь можна сформулювати коротко – треба жити. Психологи кажуть, радість – це емоція, її потрібно прожити, як і сум чи злість. Окрім цього, зараз як ніколи потрібно працювати заради України. Якщо якісь звичні побутові речі приносять вам користь – робіть їх.
360-річниця Франківська цього року була іншою. Через загрозу ракетного удару міський голова Івано-Франківська закликав мешканців виїхати з міста на 7−9 травня. Направду, в ті дні в центрі було дуже мало людей. Всі заходи відмінили. Усе було спокійно.
Попри війну місто продовжує жити. Люди ходять в кав’ярні, проводять зустрічі, вуличні музиканти грають у середмісті, проводять мініфестивалі, бо ж заходи з великою кількістю людей заборонені. На фото нижче – мініфестиваль мопсів.
Як змінилося життя франківців
Письменниця і професорка Ольга Деркачова розповідає, її життя з одного боку змінилося. З іншого – війна у нас почалася з 2014 року.
“Напевне ніхто з нас не уявляв, що у ХХІ столітті розпочнеться те, що почалося 24 лютого. Світоглядно я зрозуміла, що таке насилля. Коли ти знаєш про звірства, які чинить ворог, і не можеш нічого вдіяти… Коли в тебе друзі під окупацією, і ти нічим не можеш помогти… Це страшно. Ворог керується незбагненними первісними інстинктами. Тут неможливе ні порозуміння, ні діалог. Єдиний варіант – вбивати. Нас вчили, що словами можна вирішити все, але це зараз не працює”, – зауважує вона.
Пані Ольга додає, прийшло і розуміння того, що світові організації – це лише про слова, але насправді ніхто нічого вдіяти не може.
Окрім основної роботи, франківці волонтерять. Зокрема, і наша співрозмовниця. Вона бере участь у виготовленні окопних свічок, плела сітки, збирала книги на Чернігівщину та інше.
Франківка Віра розповідає, що двічі впродовж ста днів переселялася до батьків, які живуть біля міста.
“Через це довелося відмовитися від багатьох звичних речей – спортзалу, курсів англійської тощо. На фоні війни, що це – дрібниці. Але тепер розумію, наскільки ці дрібнички були важливими, яке щастя мені приносили”, – каже вона.
Багато людей відчули ненависть та агресію, і це природно.
“Я стала дуже нервовою, почала на цьому фоні сильно переїдати, тобто отримала розлад харчової поведінки. Зрозуміла, що таке тваринна лють і максимальні її кордони. Перестала жаліти росіян, всіх без винятків. Хочу, щоб Росії не існувало як держави”, – ділиться з нами Тетяна.
Франківка Олена поїхала в Польщу з Івано-Франківська на другий день війни. Це була ідея її хлопця – такий варіант здавався безпечнішим.
“Я думала, що ніколи не побачу домівки й рідних. Була у Вроцлаві кілька місяців. Час від часу приїжджала у Франківськ. Закордоном жила за власні кошти, бо вважаю, що допомога від Польщі потрібніше людям зі сходу України. Згодом я влаштувалася на роботу психологом”, – розповідає вона.
Олена прийняла рішення повернутися в Україну з думкою, що ситуація в місті не найкритичніша.
“Хочу жити тут і працювати. Наречений в ЗСУ на Прикарпатті, бажаю не втрачати можливості побачитися. Думаю, що я більш ефективна вдома – можу більше допомагати на місці”, – зауважує вона.
Попри тривожність та сум франківці вірять у перемогу і наших захисників. Все буде Україна!
Софія Сіренко
